Двірничка покохала волоцюжку. На лавці, обійнявши свій протез, скрутившись у якусь фігурну дужку, він міцно спав. Нещасний, певно, мерз. Як вечір запалив небесні бані, й зірки на срібні шворки нанизав, вона йому зізналася в коханні, і він тоді, відхаркавшись, сказав: – Хоч твої очі – дві блакитні...