Біографія письменника Павло Тичина

Скорочена біографія Павло Тичина:

Одна з найбільш неоднозначних постатей української літератури. Чому? Тому що в очах сучасників – це оспівувач соціалізму і комунізму. І саме таке позиціонування своєї творчості критиками і читачами привело до глибокого внутрішнього конфлікту автора. Нам здається, що поет писав те, що від нього очікувала влада. Можливо, але важко судити поета який добре бачив що відбувається з тими його колегами по літературному цеху, які не тільки відмовилися «грати за правилами» а ще й відкрито виступали проти тих правил.

А от «родинні зв’язки» Павла Тичини далекі від «пролетарських». Народився відомий поет та державний діяч у 1891 році 15 січня в Чернігівській губернії (сучасна Чернігівська область). Пращурами Тичини були козаки, причому один з них, згідно з родинними переказами, служив у самого Б.Хмельницького. Батько Павла був і вчителем грамоти у безкоштовній «народній» школі і сільським дяком. Сім’я була великою, що не дивно в ті часи і крім Павла у подружжя було ще 12 дітей.

Оскільки дитина змалку проявила здібності до віршування, малювання і музики, батьки приклали багато зусиль щоб дати гарну освіту.

1900 - 1907 роки – навчання в бурсі (Духовне училище в Чернігові).

1907 – 1913 роки - навчання в семінарії духовній (Чернігів).

1913 – 1917 роки - Комерційний інститут в Києві. Навчався на економічному факультеті, але не закінчив.

Саме в цей період поет знайомиться з українським новітнім мистецтвом.

Щодо кар’єри то вона почалася в 1913 році з редакції літературного журналу «Світло», а закінчилася у Верховній Раді УРСР де з 1953 по 1959 Тичина був її головою.

Також Тичина працював помічником хормейстера в театрі Садовського 1916-1917рр. Став організатором хору капели студії ім.Леонтовича 1921р. Був співредактором журналу «Червоний шлях» 1923-1934рр. Очолював інститут літератури АН УРСР 1940-1043рр. Був міністром освіти УРСРС 1943-1948рр. Обраний Головою Верховної Ради УРСР 1953-1959. Вражаюча кар’єра.

Помер в Києві 16 вересня 1967.

Щодо регалій то його признано новатором поетичної форми. Він лауреат Сталінської премії 1941, лауреат Шевченківської премії 1962 і саме Тичина є автором гімну Української РСР.

Історія першого кохання молодого Павла до Наталії, яку він зустрів в Добрянці и присвятив їй один з найліричшніших віршів «Зоставайся, ніч настала…» стала основою для есе Загребельного «Кларнети ніжності». Бути разом закоханим не судилося бо дівчина померла від сухот.

Перші поетичні твори автора з’явилися в 1906-1910рр. Це був період наслідування творів Шевченка та народних пісень.

«Сонячні кларнети» – збірка віршів написана в 1918 стала справжнім Дивом новочасної української літератури. Але буремні часи і тоталітарний режим який закручував лещата змушували людей мистецтва або йти проти течії або адаптуватися.

В 1931 році збірка «Чернігів» і стала тим переломним моментом, після якого поета почали позиціонувати як «офіціозний» автор. І хоча його називали автором, що оспівує соціалізм, в його творах відчувається прихована боротьба за тоталітаризмом. Чого тільки варті «Гигорій Сковорода» 1939р., «Похорон друга» 1942р., та «Геть брудні руки від України» 1943р.

Похований на Байковому кладовищі в Києві.

В 1970-71рр Василь Стус написав «Феномен доби», де провів аналіз творчості Тичини. Схвальну оцінку отримала рання творчість поета, а соцреалізм був підданий нищівній критиці. Робота, враховуючи хто її автор, не була надрукована і пролежала на полиці архіву КДБ багато років. І до речі саме цей негативний аналіз творчості слідчі використовували як докази вини Стуса.

Та осуджувати людину яка вимушено адаптувалася щоб вижити в тоталітарній машині складно і сучасникам треба ще раз переглянути як ранні твори поета так і більш глибоко ознайомитися з його творчістю в період одіозного соцреалізму. 

Аудіокниги українською цього автора поки що не добавлені на сайт.