Аудіокнига Свою Україну любiть... - автор Петро Кононенко

Плеєр для прослуховування аудіокниги Свою Україну любiть...:

Опис аудіокниги Свою Україну любiть...:

Він любить свою Україну...

24 січня 1992 року, враховуючи рішення Вченої ради Київського державного університету, Міністр вищої та середньої спеціальної освіти України Каніщенко Леонід Олексійович Т.Г.Шевченко та Оргкомітету представників понад 20 вищих навчальних закладів у Києві підписав наказ про створення Українського інституту. Директором призначено ініціатора створення нової структури – професора Петра Петровича Кононенка, декана мовного факультету ХДУ. До складу інституту входять шість кафедр/кафедр, з яких 134 штатні одиниці, та створена за ініціативи П.П.Кононенка Національна гуманітарна академія України.

Поява нової структури викликала справжню радість серед українців у всіх регіонах України та світу, а також негативну реакцію з боку деяких чиновників (у тому числі й університетських!), які відчули загрозу через свою неукраїнську чи навіть антиукраїнську орієнтацію.

Дехто деструктивно і скептично питає: – а що, проводити українські дослідження в Україні? Невже в нас немає курсів української мови, літератури та історії? ...чому б не поставити це питання раніше? Крім того, зрозуміло, що це спроба підмінити перевірений інтернаціоналізм народу націоналізмом, єдність СРСР (пізніше СНД) вже під загрозою...

Ці опоненти, як правило, не говорили про інтереси України. Українці ще мають служити чужим інтересам, йти шляхом самозречення, зміцнювати чужину, живити чужі культури, зрікатися своєї мови та своєї історичної ролі та місії – і все! Також не згадується про щось більш безпосереднє: що таке українські дослідження? Пізніше, після наказу, коли Український інститут і Гуманітарна академія розгорнули свою діяльність, вони обрали шлях їх розмазування. Так почали зарозуміло відкидати необхідність і роль загальноосвітніх шкіл у вихованні справжніх українських еліт («Ви люди демократичного походження, з простих сімей, пропагуєте ідеали чужих класів: «Еліти!»).

Український Інститут має знищити застарілий симбіоз фольклорно-етнографічних елементів, усталених регіональних традицій і звичаїв хоча б для того, щоб не допустити пізнання та розвитку таких світових явищ, як Україна (етнічної нації, держави, її природи, культури, мови, цілісність її історичної ролі та місії) та глобальне українство. Коли не вийшло, опоненти почали сперечатися щодо версії, що українські науковці хочуть репрезентувати історію, географію та літературу. Коли й це не спрацювало, з рук ректора університету та двох його дублерів вилетіла прокурорська критика: «Обережно – українознавство!».

«обережно» - для маскування. Оскільки це був не інший предмет, а українознавство, то горіло червоне світло. Погроза ще й тому, що сильна... Погроза ще й тому, що з того часу досі є новатори, які замінюють українознавство (не що інше, як українознавство!) будь-яким іншим предметом (від іноземних мов до футболу)), та ще й відверто його переслідують. (і українська мова, культура, історія).

Треба почати з Лікнепівська: невже так страшно вчитися українською, особливо в протистоянні з кимось чи чимось, українці байдужі до самопізнання і не хочуть засвоювати уроки українознавства? Може якась традиція? !

Не можна не враховувати, що навіть зараз ті, хто категорично виступає проти української самоідентичності та замінює псевдоінтернаціоналізм таким же псевдоінтернаціоналізмом, незважаючи на беззаперечний історичний хід і його уроки, не розуміють, що українознавство є одним із вічні галузі вітчизняної та зарубіжної науки, без яких неможливо вирішити сучасні проблеми. Тому що дослідження українського походження, місії та долі схожі на дослідження походження, місії та долі України.

Думаємо про це, і постають сторінки історії:

«Повість про те, «звідки пішла Руська земля, хто в ній почав спершу урядувати, і як Руська Земля постала є» – «Літопис Аскольда», «Літопис Руський»;

«Що знаєте, того не забувайте. А чого не знаєте, того вчіться!», «Ти знаєш, що то є людина?» – Володимир Мономах;

Сила: Пізнай себе самого! – Григорій Сковорода;

Якби ви вчились так, як треба,

То й мудрість би була своя.

…Прочитайте знову

Тую славу. Та читайте

Од слова до слова,

Не минайте ані титли,

Ніже тії коми,

Все розберіть… та й спитайте

Тоді себе: що ми?..