Аудіокнига Страж гора - автор Степан Пушик

Плеєр для прослуховування аудіокниги Страж гора:

Опис аудіокниги Страж гора:

Історія жінки, яка народилася на початку 20 століття і прожила в селі майже 80 років. З нею, її сім’єю, сусідами, людьми, які з тих чи інших причин були в її житті, ви переживете яскраву, колоритну історію, сповнену історій, прислів’їв і пісень... 

Поети, есеїсти, есеїсти, драматурги, фольклористи, літературознавці, громадські та політичні діячі – так пишуть про лауреата Державної премії імені Тараса Шевченка та багатьох інших нагород В. Стефаника – Степана Колишнього професора Карпатського державного університету імені Пушика. Степан Пушик хоч і був обраний народним депутатом на першій демократичній конференції України, але став киянином, але повернувся на батьківщину, де написав усі свої 50 книг. Найкращі, опубліковані рідною мовою та перекладено в інших країнах. Степан Пушик відомий тим, що написав 130 пісень, збирав фольклор, заглиблювався в літописи та літописні періоди української історії. Народився в селі Віктор Івано-Франківської області, де знаходився старовинний Халич. «Я тут живу сто тисяч років...» — писав би вже дорослим Степан Пушик. Також закінчив середню школу, технікум, навчався в Івано-Франківський педагогічний інститут, де працював, коли став університетом. До цього він був економістом на Хучурщині, служив на ракетній базі, Московській академії літератури імені Горького, журналістиці, головою Клубу творчої інтелігенції, головою підкомітету Верховної Ради у справах меншин, у Києві та Івано-Франко. Але його письменницька діяльність високо цінується. Жодна книга (тепер у семи томах його творчості) не залишилася поза увагою критиків. Створив власний жанр — «Художня література в устах народу».

Ось що написав у щоденнику Олесь Гончар про роман «Гора охоронців», який прочитав після виходу видавництва «Дніпро»: «07.09./19.81. Я читаю Степана Пушика – «Гора-охоронець. «. Оповідання з магнітофона, але що це! Справді популярне. Насправді художнє дослідження народної психології. Розум, дотепність, глибина і розкутість. Ось що нам сьогодні потрібно в літературі», — через два тижні патріарх знову написав : «22 вересня 2081 року. Читаю оповідання Степана Пушика, старого Хучура. Яка мова! Золоті злитки...